Галерея из рисунков

Дзвони Чорнобиля. 30 років. 1986-2016

Я не пам’ятаю суботи, 26 квітня 1986 року, коли сталася Чорнобильська катастрофа. Проте добре пам’ятаю наступні два тижні, поки батьки не знайшли можливість вивезти мене із Києва.

Звісно, тоді навіть не йшлося про усвідомлення того, що це було життя у місті за 100 км від епіцентру однієї з наймасштабніших техногенних катастроф.

Згодом мої журналістські поїздки на ЧАЕС, до Прип’яті, у 30-кілометрову зону, інтерв’ю з ліквідаторами, із вдовами пожежників, які намагалися загасити вогонь на четвертому блоці ЧАЕС у перші години після вибуху, стали спробами пошуку відповідей на запитання, які з’явилися тоді, наприкінці весни-влітку 1986 року.

Від першого дня аварії і впродовж тривалого часу левова частка первинних даних щодо подій на ЧАЕС були засекречені: причини аварії на блоці №4, повні дані про характер та обсяги руйнувань, дані про склад суміші, викинутої під час вибуху, зведення про радіаційний фон у приміщенням ЧАЕС і у 30-км зоні, дані щодо опромінення персоналу станції та залучених будівельників та ліквідаторів, зведені дані про захворювання, навіть про фонд зарплати будівельного управління, яке опікувалося спорудженням "Саркофагу" над зруйнованим реактором.

Припускаю, що так само, як сама станція була напряму підпорядкована союзному міністерству енергетики у Москві, найцікавіші матеріали щодо аварії повинні зберігатися саме там. Але інформація, що залишилася в Україні, і до якої тепер є доступ, вражає.

Після того, як Україна здобула незалежність, було ухвалено закон, який забороняє засекречувати дані про екологічні катастрофи, проте він мало посприяв відкриттю інформації про Чорнобильську катастрофу. У 2006 році, через 20 років після Чорнобильської катастрофи, СБУ зняло гриф "секретно" з низки документів, пов’язаних із аварією. Проте повністю архіви КДБ-НКВС за 1917-1991 роки, зокрема, і ті, що стосуються ЧАЕС, були відкриті. Це відбулося завдяки закону про доступ до архівів репресивних органів комуністичного тоталітарного режиму 1917 - 1991 років, ухваленим рік тому, у квітні 2015 року.

Я отримала доступ до цих матеріалів 26 лютого 2016 року - рівно 30 років після того, як на XXVII з'їзді КПРС Михайло Горбачов оголосив про політику "гласности", і одразу наштовхнулася на документ так само 30-ріної давнини: доповідну до 6-го Управління КДБ УРСР за 26 лютого 1986 року "про порушення технології будівельних робіт при спорудженні 5 енергоблоку Чорнобильської АЕС". Його запуск був запланований на кінець 1986 року, але цього так і не сталося. Більше того, через 14 років, у грудні 2000 року я була свідком зупинення самої станції.

Ця доповідна була далеко не першим повідомлення про технічні негаразди на ЧАЕС. Документи з архіву СБУ, які мені вдалося проглянути, свідчать, що аварія, яка подавалося і сприймалося як велика раптова біда, насправді була цілком прогнозованою.

"Факти відходу від проектів"

АЕС "поблизу села Копачі" , як йдеться у першій доповідній КДБ про ЧАЕС, почали будувати у 1972 році. (Після аварії його повністю знесли бульдозерами. Як розповідала мені колишня мешканка Копачів, "це дуже дивне відчуття, знати, що місця, де ти народився і виріс, вже немає на землі"). За 5 років після початку будівництва починають з’являлися перші повідомлення "про систематичні порушення технології провадження будівельно-монтажних робіт" на ЧАЕС, введеної в експлуатацію у 1977-му.

У доповідній за вересень 1976 року йдеться про "загрозу зриву запуску 1-го енергоблоку АЕС". Зауваження стосувалися як якості будівельних робіт, так і "низької інженерної підготовки середньої керівної ланки" працівників. Те саме продовжилося і на будівництві другого блоку.

"За оперативними даними, на окремих ділянках будівництва другого блоку Чорнобильської атомної електростанції (АЕС), мають місце факти відходу від проектів та порушення технологій ведення будівельних і монтажних робіт, що може призвести до аварій та нещасних випадків", - йдеться у доповідній КДБ УРСР до ЦК КПУ від 17 січня 1979 року. А вже за місяць, у лютому того ж року, повідомляється про аварійну зупинку на 1-му блоці.

Прип’ять, де жили працівники ЧАЕС, завжди сприймалося як "місто-сад", у якому зразково жили представники однієї з найромантичніших професій кінця ХХ сторіччя - атомники. Власне, так само про нього відгукувалися і всі його колишні жителі, із якими мені довелося спілкуватися. Проте із доповідних КДБ можна зробити висновок, що це не так, і що побут брав гору над романтикою і у Прип’яті.

Image copyrightb

Image captionВсі, з ким я говорила, згадують Прип'ять як місто-мрію, але КДБ доповідало і про "антисанітарні умови" при його будівництві

"У 1979-1980 надійшло 136 індивідуальних і 3 колективних листи і заяви із скаргами на погані житлові умови… Крім того, колективного листа від імені 195 жінок було написано до обласного комітету профспілок, у якому висловлювалася прохання про будівництво в місті Прип’яті нового дитячого садочка", - йдеться у довідці УКДБ УРСР по м. Києву і Київській області від 26 серпня 1980 року.

Там же йдеться про те, як побутові проблеми впливають на "здачу" чергового блоку до чергового свята: "У зв’язку із тим, що колектив будівництва АЕС взяв зобов’язання здати третій блок станції до дня відкриття XXVI з’їзду КПРС, стали набирати додаткову кількість працівників. Розміщення їх у гуртожитках на зайнятих вже площах призвело до великого скупчення, а це, у свою чергу, зумовило антисанітарні умови".

Загалом, за даними КДБ (доповідна за 16.10.1981), "за період експлуатації 1977-1981 рр. на атомній електростанції сталося 29 аварійних зупинок, із них 8 – з вини обслуговуючого персоналу, а решта - через різні технічні причини".

За последние несколько десятков лет кино проникло во все сферы человеческой культуры. Оно является средством культуры, образования, пропаганды и способом провести свободное время. По некоторым оценкам, влияние кино на умы людей превосходит влияние газет и книг вместе взятых.

Кино оказывает колоссальное влияние на все сферы экономики. Например, только в 2009 г. по всему миру было продано свыше 6,8 млрд. билетов в кинотеатры (что сравнимо с населением всего Земного Шара), что составляет мировой доход свыше 30 млрд. долларов США. В том же году совокупные продажи DVD и Blu-Ray только в одних США, Канаде и Евросоюзе составили 32,5 млрд. долларов США, то есть более 1,1 млрд. штук проданной продукции. А если еще учесть телевидение, повторный просмотр фильмов из домашней коллекции или видеопроката, а также колоссальные объемы продаж кинопродукции на черном рынке, цифры станут еще более внушительными.

Однако кино оказывает на общество более глубокое влияние, чем просто развитие экономики. Зрительная стимуляция может вызывать целый диапазон различных эмоциональных состояний. Совместное переживание этих эмоций при просмотре фильма может служить безопасной средой для переживания нами тех ролей и эмоций, которые мы не позволяем себе переживать в другом месте. То, что мы этому предаемся не одни, а в компании других людей, делает этот опыт доставляющим удовольствие и вместе с тем контролируемым. Так, совместный просмотр фильмов может быть выразительным личным переживанием, способом приятного времяпрепровождения и терапией в одно и то же время.